Народна Програма
Вадима Чорного

Інформаційна політика в Україні в 2014 та 2021 роках: що змінилося?

Інформаційна політика в Україні в 2014 та 2021 роках: що змінилося?
13074 ПЕРЕГЛЯДІВ

Організатори "Як не стати овочем" та "Аналізуй — платформа розумних людей" провели онлайн-розмову в форматі Zoom з теле- та радіоведучим, журналістом Павлом Казаріним. Тематикою дискусії стало порівняння інформаційної політики в Україні у 2014 та 2021 роках. Що ж змінилося протягом цього часу? Як держава повинна боротися з інформаційними фейками, а медіа ставати конкурентоспроможними у вирі інформаційної політики? Чи можуть факти фігурувати над емоціями? На якому рівні проводиться інформування жителів Криму та Донбасу та як це впливає на їх свідому думку повернутися в Україну? Про це та інше в нашому матеріалі.
"Україна не була готова до війни, тому що про час боротьби умовно вичерпаний. Але виявилося, що населення України помилялося. Останні сім років ми стали свідками трансформації звичайної війни. Вона ведеться не лише завдяки бронетехніці, а й інформаційної зброї. Наприклад, французи переконані, що 25% їх співвітчизники сподівують іслам. Насправді ж лише 8% французів є мусульманами. Так, в Італії люди вважають, що в них безробіття складає 33%. Хоча у 2020 році цей показник становив 10%", - стверджує журналіст.
Відбувається дезінформація. Так зване викривлення у мізках стає наслідком спланованих інформаційних вторгнень. Наразі найбільш потужна зброя — інформаційна. В XX столітті інформаційна війна не була можливою через брак інтернету. Доступ до інформації держава на той час контролювала набагато краще, а ніж це відбувається зараз. Медіа XX століття мали монополію на посередництво між тими хто хоче сказати та тими хто хоче почути. З появою інтернету з'явилися люди, які не створюють цього посередництва. Блогери — люди, які мають власний текстовий та відео контент в соціальних мережах. Вони не потребують підтримки ЗМІ та самостійно вибудовують спілкування за певними законами. Врешті-решт вони здобувають велику аудиторію. Кількість глядачів не завжди співпадає з якістю контенту блогера. Легкість доступу до аудиторії в XXI столітті уможливила інформаційну війну. У 2014 році Україна зіштовхнулися з цією реальністю.
Після анексії Криму та вторгнення на Донбас, Росія зрозуміла, що вона сприймається в суспільстві України, як певний ворог. Нещодавно на медіахолдингах Медведчука (зокрема, 112, NewsOne, ZIK), просували не скільки російську пропаганду, а намагалися дискредитувати європейські інституції.
Однак, Павло Казарін впевнений, що з початком війни в українців з'явилося уявлення стосовно інформаційної війни. Вторгнення на Донбас, позбавило проросійський табір етичного фундаменту. Наприклад, політиків перевірили за найбільш поширеними питаннями: "Чий Крим?" "З ким Україна воює на Донбасі? " "Чиєї перемоги чи поразки ви бажаєте по закінченню військового зіткнення? " Українці почали усвідомлювати різницю між інформаційною гігієною та цензурою.
Наразі Росія інвестує у свої медіахолдинги 1 мільярд 300 мільйонів доларів. А от українські медіахолдинги мають лише один-два англомовні майданчики.
Хоча вже за сім років українці усвідомили, що потрібно просувати порядок денний в середині країни, варто розвивати український наратив на окупованій території, яка є найбільш вразливою межею інформаційних війн, а також сповідувати цей наратив на західні території з метою доступу до української версії подій, а не лише російської.
Сьогодні в Україні питанням інформаційної гігієни навчають волонтери або грантові проєкти. Але держава цього не робить. До того ж людині легше споживати простий контент і з цим запитом вона звертається до найпершого медіа. Останні ж націлені на емоційність та лише частково відповідають журналістським стандартам.
"Для того, щоб не стати жертвою дезінфекції варто обрати медіа, з якого ви будете споживати інформаційну картину доби. Наприклад, це Ліга net, Новое Время, Українська правда, BBC. Вони перевіряють факти та не женуться за яскравими заголовками. Ці інформаційні кафе годують свіжою, якісною їжею. І після отримання такої продукції ніяких проблем з ментальним здоров'ям у вас не виникне", - говорить журналіст.
Також варто враховувати, хто ж фінансує той чи інший інформаційний майданчик. Наприклад, телеканал може належати певній політичній силі, олігарху, фінансуватися завдяки грантам чи рекламодавцям. Це складова досить важлива, адже це впливає на контент медіа в майбутньому.
До того ж в Україні з'явилися волонтерські проєкти, які проводять потужну боротьбу з російською дезінформацією. Зокрема, мова йде про VoxCheck, StopFace. Однак, проєкти існують поза державною підтримкою.
"Українські медіа також повинні транслювати контент на окуповані території. Наприклад, зараз цим займаються Крим.Реалії та Донбас.Реалії. Однак перебільшувати цей контент не варто. Адже люди окупованих територій не мають суб'єктного прийняття рішень. Тобто Крим та Донбас наразі живе за російськими прапорами. І якщо 95% жителів цього населення хотіло б повернутися під українські прапори, це жодним чином не змінило б рішучості Росії. Відбувається вплив російського контенту. Влада повинна усвідомити, що війну виграти лише за допомогою інформаційного контенту неможливо. Це не є стратегією повернення окупованих територій", - стверджує Павло Казарін.

Мої відео